В 42 –х
кілометрах від районного центру древнього міста Бар серед лісів, полів та мальовничих озер знаходиться село
Червоне. Саме тут є діюча стара дерев’яна Церква Покрови, яка збудована ще у 1728
р. – вона триверха, на кам’яному
фундаменті, з окремою дзвіницею. Іконостас був 4-ярусним. Знаходиться вона в доброму стані і є прикрасою селища…..
Давню історію має вона.Ще
М.Грушевський в книзі «Барське староство» писав: «Приходская Свято- Покровская
церковь построена в 1728 году- деревянная, на каменном фундаменте,
трехкупольная с отдельной колокольней. Иконостас- четырехярусный. Церковной
земли: усадьба 2 десятины, 202 сажни, кустарники- 43 десятины 332 сажни. Всего
45 десятин 235 сажней.
Прочие постройки сооружены в 1888- 1892 годах.
Церковно- приходская школа существует с 1863 года. И с того времени и по
настоящее в собственном, не совсем удобном здании…»
Дійсно, раніше Червонівська
церква була трьох купольною, з окремою дзвіницею і чотирьохярусним позолоченим
іконостасом. Дзвінниця нараховувала чотири дзвони. Вінчали її два великих
хрести- позолочений і срібний. Одним словом, був храм дійсно окрасою села,
приходили сюди і старі і малі, по- святковому вдягнуті, врочисті.
Та у 1936 році, у розпал розгулу войовничого
атеїзму, церкву, як небажаний елемент у стрімкому поступі до «світлого
майбутнього», вирішили розібрати. Знайшлися і охочі до цього. Володимир
Мацькевич виліз на купол, обв’язав хреста мотузками, а комсомольці Стах
Навроцький та його брати знімали. Хрест під дружнім натиском упав, проламавши
бляху, якою була вкрита церква. Купол розібрали і з цього матеріалу Кирило
Присяжнюк будував сільську лазню. Таке от блюзнірство. Дзвони, позолочені
хрести віддали в Копайгород.
«Безслідно» зникли образи, фрески,
іконостас. Довгий час у церкві зберігалося зерно, вона служила за склад. Згодом
тут розмістили клуб, завідуючим якого був Дмитро Райчук.
У 1942 році, перед румунською окупацією,
церкву почали відновлювати. Приїхали майстри- реставратори зі Жмеринки,
розпочались відновлювальні роботи. Нарешті було видобуто зі схованок старовинні
хоругви, срібного хреста, образи, які селяни переховували в чорні часи по своїх
оселях. Хреста на купол викували ковалі Микола Ліщенко та брати Віцько та Антін
Кримські. Він же (М.О.Ліщенко) виносив хреста на купол і закріплював його там.
Отець Кость Буняк освятив і відкрив оновлений храм.
Біля церкви росли великі красуні- ялини,
що їх посадив Федір Присяжнюк. Він був досить грамотною на той час людиною,
закінчив духовну семінарію, служив дяком а також працював учителем до останніх
років життя, тобто до 1949 року. Збереглася перша коругва, яку намалював Федір
Степанович олійними фарбами.
У 2010 році отець Сергій Іванович Смей
посадив молоді туї.
…Кожного свята багато жителів Червоного та
інших навколишніх сіл ідуть до церкви. Ідуть, щоби заповнити святою вірою ту
пустоту в душах, що з’явилася в роки тоталітарного режиму, ідуть, щоби звірити
зі всевишнім свої надії і прагнення. Бо тільки віра додає сили, бо лише вона є
незгасним світлом у нашому розбурханому і непевному житті.
