Багате на водні джерела село Червоне Барського району. І хоча ці
джерела не
поставлені на лінію виробництва мінеральних вод, проте менш
цілющими від цього не стають.
Кожне з них оповите загадковими легендами та переказами, які
можна почути від людей
похилого віку, старожилів села.
Серія: ІСТОРІЯ
…………………………………………………………………………………………………..
127
На окраїнах села Червоне попід вербами тече річка Гнила.
Колись у цьому місці було
дві кринички. Люди, щоб утамувати спрагу, ходили туди по
воду стежками через поле.
Старожили розповідають про цілющі властивості води. Навіть у
церковних архівах за 1700р. є
згадка про ці криниці, що знаходилися на приватній території
місцевої поміщиці, яка, за
переказами, була дуже доброю. Так, вона задарма віддала
кріпакам землі, розміщені в горбистій місцевості, на яких селяни змогли обладнати свої власні
господарства. Коли люди робили стежки через поля до криничок, не забороняла їм того. Ця
частина села досі має назву Галівка, на честь поміщиці Галі.
За різними даними, панна Галя чи то продала, чи то віддала
як придане ці поля за дочку
панові Богуцкому. Пан виявився не таким поблажливим і
наказав засипати кринички гноєм,
щоб селяни не топтали стежок через його поля до цілющої
води.
Та цей страшний гріх не минув для пана просто так. За гріхи
батька розплатилася його
донька, яка з тих пір скалічіла. Можливо, пан би й не
пов‘язав це з засипаними криничками, та
бідні батьки шукали допомоги звідусіль. Тоді одна знахарка
сказала йому про великий гріх,
який він учинив, засипавши чудодійні кринички. Тож поки
кринички не будуть почищені,
дитина не одужає.
Після відвідин знахарки пан наказав почистити кринички. Їх
освятили і поставили
біля них хрест. А невдовзі сталося диво: донька пана
одужала.
До цього часу в селі побутує вислів: «Кринички біля Хреста».
У ХХ ст., коли розпочалася меліорація, кринички закрили
бетонними плитами,
поставили труби і відвели їх на 15м нижче. Нову криницю
обмурували. Здавалося б, зробили
все правильно, але вода там чомусь «цвіте». А джерело трохи
нижче знову з‘явилося. За
меліорацію відповідав один чоловік; і можливо, це лише збіг
обставин, та з тих пір багато горя
сталося в його сім‘ї...
Існує легенда про чудодійне джерело, яке знаходиться між
Гораєм і Хринівкою, на
межі полів. Легенди розповідають, що на тому місці була
церква, яка чомусь пішла під землю, а натомість з‘явилося джерело, з якого сильно б‘є вода.
Люди вірять у чудодійні властивості джерела, тому, коли
приходили до нього на
свята, кидали туди гроші. Місцеві діти, котрі пасли худобу
біля джерела, з радістю збирали
монети, які воно викидало разом з піском.
Люди вірили, що джерело має чудодійні властивості. Тому той,
хто погано бачить,
повинен удосвіта піти до джерела й вмити очі, щоб бути
здоровішим. Також розповідають, що
на великі церковні свята з джерела чути церковний дзвін.
Жителі села Червоне зберігають цікаву легенду про так звану
Кармелюкову криничку.
Називають цю криничку Кармелюковою, мабуть, недарма, адже
має вона цікаву історію.
Легенда розповідає, що викопав її тут сам знаменитий
народний месник Устим Кармелюк,
який, за переказами, в ті далекі часи бував у наших лісах зі
своїми товаришами (ще донедавна
тут стояли густі, з віковічними деревами ліси). Ліс біля
кринички отримав назву «Митниця»,
оскільки саме тут розташовувалася Кармелюкова «база». По
одну сторону були стайні з кіньми, росли насаджені плодові дерева (навіть зараз, випасаючи
худобу, люди збирають з уже
здичавілих яблуньок кисло-солодкі яблучка). Там же була ще
одна криничка, з якої напували
худобу, та зараз вона уже висохла, і від неї залишився лише
слід.
По іншу ж сторону, як уже зазначалося, була викопана
криничка, воду з якої люди
п‘ють досі. Сама криничка овіяна легендами; кажуть, що
Кармелюк там заховав награбовані в
панів скарби.
Та минули часи, криничку підмурував місцевий лісник, а
скарбів ніхто не шукав. Лише
місцеві діти на уроках історії, мрійливо дивлячись у вікно,
уявляють оте казкове Кармелюкове
багатство.
У пам‘ять про далекі часи нащадки нарекли чудову криничку,
яка зосталася німим
свідком тих подій, Кармелюковою.