Великодні Проводи – це проводи Великодніх свят, їх
закінчення. Провідний тиждень – це дні після Великодня, коли згадують померлих.
За багато тисячоліть існування української нації в народі витворилася ціла
низка синонімічних назв цього свята: "Діди", "Пом’я́ники",
"Радуниця", "Радовиця", "Могилки",
"Гробки"… Ці назви у різних краях вживають і досі.
Могилки напередодні прибирають, обкладають дерном,
обсаджують чебрецем, барвінком або материнкою. На Проводи, за седмицю по
Великодню, усі ми прикрашаємо могилки покійних родичів живими квітами, вишитими
рушниками, збираємось громадою на кладовищі, відправляємо молебень. На жаль,
звичай відзначення Проводів зараз зводиться лише до цього. Найважливіші ж
деталі Провідного тижня втрачено.
У давніші часи священики відправляли панахиду над кожною
могилою. Кожна родина сідала колом довкола могили своїх покійних і поминала їх
тим їстивом і напоями, які приносила. А тим часом школярі наспівували їм
духовні пісні, іноді скрипалі награвали сумовитих мелодій. За це їх
обдаровували. Так народився звичай частувати дітей на Проводи: за те, що вони
співали. Цього дня не промовляють слів "небіжчик, покійний", а лише
називають ім’я померлого.
