Сільський куркуль- Корчун Микита, його дружина-
Оляна. Мали 12
дітей: 1.Текля 1905 р.н., померла у 2000 році., 2.Іван Корчун помер в полоні під
час Ввв. 3.Федір, виїхав невідомо куди, там одружився з Фаєю, мали 3-х синів.
4.Саша, помер в голодному 1932-33 рр. ще дитиною. 5.Ганя-померла зовсім
маленькою. Мала близько 2-х років від
народження.
За долю інших дітей
не знаю.Знаю тільки те, що багато дітей померли ще малими.
Микиту назвали
куркулем тому, що мав землю у Березині, пару коней, корову, вівці, свині і
пасіку (дуплянки), а ще мав реманент для обробітку землі (плуг, борону і т.п.).
Розкуркулили і
вислали з села:Микиту в Маріуполь а дружину з сином у Мурманськ.Більше в село
вони не повернулися. Микита був сторожем і щоб доїхати додому (в Червоне)
пригодував і продав кабанця, гроші мали бути на дорогу.Однак додому не доїхав,
бо копайгородські бандити вбили його за гроші, так казали люди з Копайгорода.
Дружина Микити
Олена в Мурманську бавила дітей хазяям, які були хорошими людьми і відносилися
добре.
Як відправляли на
заслання-вигнали Микиту і Оляну з хати на вулицю. Оляна сиділа під плотом, не
мала де переночувати.Моя бабка Текля (її дочка) пішла до голови с/ради
Анжієвського питати дозволу, щоб забрати
маму на нічліг до себе додому. На що почула відповідь: «Поріж свою маму
на ковбасу і з’їж, а до хати не бери, бо тобі буде те, що і мамі». Бабка
прийшла плачучи додому, де її чекав чоловік Карпо.Сидів мовчки, безпорадний, не
знаючи що робити.Коли смеркалося бабка Текля занесла мамі їсти під пліт, щоб
ніхто не бачив, а як зовсім поночіло, то якась старенька бабуся забрала її до
себе додому.На другий день відправили Оляну в Копайгород (тодішній райцентр) а
далі-на етап.Бабка навіть не встигла принести спідню білизну, щоб можна було
перевдягнутися.В село більше не повернулася. Тільки був лист і фото, яке до
цього часу зберігається в сімейному альбомі.
Хату, в якій жив
Корчун Микита та Оляна віддали передовій колгоспниці Мотрі Романівні. В ній
вона жила з своїм чоловіком Подолинним Павлом Терентійовичем до останніх років
свого життя (обоє вже померли.). А ця хата зараз стоїть пусткою, дивиться на
світ своїми сирітськими очима і потихеньку обсипається…
Біля хати бабуся
посадила молоду яблуньку-мордочку.Дерево підросло і почало давати плоди.Осінню
на землю падали червонобокі пахучі яблука.Бабка підійшла до нього і почала
збирати.Назбирала цілих піввідра.Вийшов Павло Білий, висипав яблука на землю і
сказав: «Не твоє-не рушай». Бабуся заплакала: «Як, не моє?» але пішла додому…
