Хата Павла Білого.
Сільський куркуль-Корчун Микита, його дружина-
Оляна.Мали 12 дітей:1.Текля 1905 р.н., померла у 2000 році., 2.Іван Корчун помер в полоні під час Ввв. 3.Федір, виїхав невідомо куди, там одружився з Фаєю, мали 3-х синів. 4.Саша, помер в голодному 1932-33 рр. ще дитиною. 5.Ганя-померла зовсім маленькою.Мала близько 2-х років від народження.
За долю інших дітей не знаю.Знаю тільки те, що багато дітей померли ще малими.
Микиту назвали куркулем тому, що мав землю у Березині, пару коней, корову, вівці, свині і пасіку (дуплянки), а ще мав реманент для обробітку землі (плуг, борону і т.п.).
Розкуркулили і вислали з села:Микиту в Маріуполь а дружину з сином у Мурманськ.Більше в село вони не повернулися. Микита був сторожем і щоб доїхати додому (в Червоне) пригодував і продав кабанця, гроші мали бути на дорогу.Однак додому не доїхав, бо копайгородські бандити вбили його за гроші, так казали люди з Копайгорода.
Дружина Микити Олена в Мурманську бавила дітей хазяям, які були хорошими людьми і відносилися добре.
Як відправляли на заслання-вигнали Микиту і Оляну з хати на вулицю. Оляна сиділа під плотом, не мала де переночувати.Моя бабка Текля (її дочка) пішла до голови с/ради Анжієвського питати дозволу, щоб забрати маму на нічліг до себе додому. На що почула відповідь: «Поріж свою маму на ковбасу і з’їж, а до хати не бери, бо тобі буде те, що і мамі». Бабка прийшла плачучи додому, де її чекав чоловік Карпо.Сидів мовчки, безпорадний, не знаючи що робити.Коли смеркалося бабка Текля занесла мамі їсти під пліт, щоб ніхто не бачив, а як зовсім поночіло, то якась старенька бабуся забрала її до себе додому.На другий день відправили Оляну в Копайгород (тодішній райцентр) а далі-на етап.Бабка навіть не встигла принести спідню білизну, щоб можна було перевдягнутися.В село більше не повернулася. Тільки був лист і фото, яке до цього часу зберігається в сімейному альбомі.
Хату, в якій жив Корчун Микита та Оляна віддали передовій колгоспниці Мотрі Романівні. В ній вона жила з своїм чоловіком Подолинним Павлом Терентійовичем до останніх років свого життя (обоє вже померли.). А ця хата зараз стоїть пусткою, дивиться на світ своїми сирітськими очима і потихеньку обсипається…
Біля хати бабуся посадила молоду яблуньку-мордочку.Дерево підросло і почало давати плоди.Осінню на землю падали червонобокі пахучі яблука.Бабка підійшла до нього і почала збирати.Назбирала цілих піввідра.Вийшов Павло Білий, висипав яблука на землю і сказав: «Не твоє-не рушай». Бабуся заплакала: «Як, не моє?» але пішла додому…
